Київське товариство входить у Міжнародну асоціацію Вагнерівських об’єднань. З цієї нагоди відбулись презентація книги «Наш Вагнер» і великий концерт-присвята, в якому взяли участь друзі товариства та стипендіати Міжнародного фонду Ріхарда Вагнера. Газета «День» інформаційно завжди підтримувала діяльність товариства. Тож вітаємо всіх причетних з його 25-річчям!
УНІКАЛЬНИЙ ТЕАТР
Історія Вагнерівських об’єднань розпочалась ще за життя композитора і пов’язана з будівництвом у 1872—1876 роках оперного театру в баварському містечку Байройті. Спорудження будівлі, яка відповідала б революційним оперним новаціям Ріхарда Вагнера, вимагало шалених коштів. Грошей, що їх вклав палкий прихильник композитора та його творчості Баварський король Людвіг ІІ, явно не вистачало. Тоді до грандіозного проєкту долучились друзі і шанувальники Вагнера, створивши для цього Вагнерівське товариство. Його засновниками стали відомий піаніст-віртуоз Карл Таузіг і дружина пруського міністра Шляйніца.
За сприяння всіх причетних унікальний театр відкрився в 1876 році прем’єрою тетралогії «Перстень нібелунга». На визначну подію прибули короновані особи, високі чиновники і видатні постаті, серед яких були Фрідрих Ніцше, Ференц Ліст, Едвард Гріг, Петро Чайковський, який назвав Wagnerfest «одним із найвищих подій в історії мистецтва». Відтоді й бере початок найпрестижніший оперний фестиваль світу. Напередодні відкриття диво-театру розпочався міжнародних рух із створення об’єднань навколо музики композитора. Тоді ж, за ініціативою Вагнера було засновано стипендіальний фонд для молоді, яка мала б можливість безплатно відвідувати в його театрі «урочисті сценічні вистави» (так він називав постановки своїх опер). З тих пір і понині члени вагнерівських товариств отримують безкоштовні квитки на щолітнє «оперне паломництво» у Байройті.
КРУЖОК ЛЮБИТЕЛІВ МУЗИКИ ВАГНЕРА
На теренах колишнього СРСР перше Вагнерівське об’єднання («кружок любителів музики Вагнера», згодом перейменований у товариство) виникло в 1923 році у Петрограді, але вже 1930-го під шаленим тиском «пролетарської ідеології» його ліквідували. «Марксизм неприменим к Вагнеру» — саме такий заголовок мала стаття в газеті «Смена», що містила нищівну критику і заодно вимагала заборонити виконання духовної музики Генделя, Баха.
КИЇВ, ЛЬВІВ, ХАРКІВ...
До міжнародного «вагнерізму» Україна долучилась у шістдесятих роках минулого століття. У листопаді 1966-го розпочало діяльність Київське Вагнерівське товариство, яке стало третім після Львова і Харкова та 106-им на вагнерівській мапі світу. Ідея його створення належить відомій українській музикознавиці, активній діячці оперного мистецтва, професорці НМАУ Марині Черкашиній-Губаренко. Здійснити свою мрію їй допомогла голова східного напряму міжнародного Вагнерівського товариства, колишня харків’янка Марина Бааг. З притаманним професійним і пасіонарному ставленням до улюбленої справи Марина Романівна об’єднала шанувальників Вагнера з усього Києва. Прихисток для проведення роботи товариства надав відомий для всіх містян Будинок вчених Національної академії наук України. Тричі на рік товариство влаштовує тут благодійні концерти — до дня народження (22 травня) і смерті (13 лютого) композитора, а також напередодні різдвяного свята.
Упродовж 25 років щомісяця збираються люди різних професій і різного віку, аби почути розповіді про творчість Вагнера, про видатних співаків і диригентів, про новинки оперних постановок і фестивалів. На одному з таких зібрань дізнались сенсаційне повідомлення про то, що Ріхард Вагнер мав приїхати в лютому 1864-го в Київ і дати кілька концертів. Композитор намітив собі маршрут по Чорному морю до Одеси, звідки мав дістатись до Києва і навіть придбав для подорожі шубу. Але король Баварії змінив плани, запропонувавши Вагнеру сплатити всі його борги і завершити розпочаті твори.
Від початку заснування Київське товариство спрямувало діяльність на залучення, насамперед, молоді. За роки його існування в Україні навіть з’явився вагнерівський науковий і творчий напрямок, до якого долучились студенти й аспіранти ? музикознавці, композитори, співаки, піаністи, скрипалі. Завдяки міжнародному вагнерівському стипендіальному фонду, 39 представникам України пощастило (по два щороку) бути присутніми на оперному «священнодійстві» у Байройті. Серед них — солісти Національної опери України Анжеліна Швачка і Дмитро Агеєв, композитори Віталій Кияниця і Олексій Войтенко, піаністи Максим Забара і Павло Лисий, музикознавці Яна Іваницька і Дмитро Полячок... Деякі з них мали честь поспілкуватися з Вольфгангом Вагнером — онуком композитора і правнуком Ференца Ліста (дружиною Ріхарда Вагнера була донька Ліста Козіма Вагнер). Можливість відвідати Байройтський фестиваль щоліта надається 250 стипендіатам, право на це мають також члени вагнерівських товариств. Інші ж 45 тисяч меломанів, відправляючи щороку поштове замовлення, очікують на жадані, вже сплачені квитки...до 10 літ (!).
Про все це і багато інше можна дізнатись із щойно опублікованої книги «Наш Вагнер», яка стала науково-творчим наслідком «карантинного» існування Київського товариства (одна із статей навіть має назву «Вагнер на карантині»). Розкішне, багато ілюстроване двомовне видання містить літопис його діяльності, наукові розвідки, спогади та поезії членів і друзів товариства, відомості про стипендіатів і авторів статей. Книга вийшла, завдяки матеріальній і творчій підтримці «наймолодшого» (з 2020-го року) «київського вагнериста» В’ячеслава Власова. Палкий прихильник творчості Ріхарда Вагнера, В’ячеслав Власов є за фахом юрист, спеціаліст у міжнародному податковому праві. Як зізнався пан Власов, «його роман з Ріхардом Вагнером розпочався у 13-річному віці з опери «Лоенгрін». Таких «немузикантів» за професією, але музикантами за покликанням у вагнерівських товариствах дуже багато. До них належить і економіст Тимур Довгаль, котрий написав про «Незбагненну Джессі Норман» статтю, якій можуть позаздрити досвідчені музикознавці.
ВІД БАРОКО ДО НАЙСУЧАСНІШИХ МЕЛОДІЙ
Тепле, камерне спілкування під час презентації книги продовжилось музичною присвятою. У виконанні стипендіатів та постійних друзів товариства звучали твори Ріхарда Вагнера, Ференца Ліста, Петра Чайковського, Сергія Рахманінова, Клода Дебюссі, Йоганна Себастьяна Баха, Генрі Перселла і Димитріса Капсоменса. Адже творча діяльність Київського товариства охоплює музику від бароко до найсучасніших її зразків. У цьому, можливо, і є його «надзавдання» — через Вагнера, через музику і театр знаходити та об’єднувати людей різних поколінь і професій, надаючи їм радість спілкування з мистецтвом. Цим товариство підтримує переконання німецького генія, що саме мистецтво має об’єднувати націю.
...Вперше оперні арії Ріхарда Вагнера в Києві (1874) співав батько видатного композитора Ігоря Стравинського Федір Стравинський, а в 1882 році відбулась прем’єра вагнерівської опери «Тангейзер», поновленої в 1889 на сцені Київського міського театру (нині на його місті Національна опера України). Згодом до «Тангейзера» додалися «Лоенгрін» (1890) і «Летючий голландець» (1892). Тоді на сцені Київської опери щосезонно панували герої «Летючого голландця», «Валькірії» і «Зігфріда», «Лоенгріна», «Нюрнберзьких майстерзінгерів» (прем’єра цієї опери відбулась у 1926-му). Після майже сімдесятирічної перерви на сцені Національної опери ненадовго з’явився легендарний лицар «Лоенгрін» (1994). Київську оперну біографію Вагнера чудово розкрив у згаданій книзі В’ячеслав Власов. Як показав концерт і вся 25-річна діяльність Київського товариства, є всі можливості здійснити заповітну мрію музикантів і всіх меломанів — почути опери Ріхарда Вагнера не тільки в записах, а й на сцені українських оперних театрах!
P.S.
У 1951 році на сцену Байройтського театру вийшла видатна українська співачка Іра Маланюк, яка стала визнаною «вагнерівською» примадонною. Для Байройтського фестивалю 2021 року обрана українська маесторка Оксана Линів, яка буде першою жінкою-диригенткою за всі 145 років його існування!
