В експозиції представлені вишиті художницею (вручну) текстильні панно і пальта, розроблені спільно з дизайнером LiLi Bratus. Також експонуються авторські перуки. Анастасія Подерв’янська народилася у сім’ї художників Леся Подерв’янського та Світлани Лопухової 1978 року, поєднавши родини відомих митців — професорів та академіків. І це стало неабияким життєвим викликом для талановитої дівчинки. Напевне, діти знаменитих людей завжди стикаються з екзистенційною проблемою усвідомлення своєї неординарності й відмінності від батьків, вибору власного шляху та прикрої необхідністю доводити, що ти — не вони. Адже знамените прізвище — допомога лише на початку, далі ж часто стає перепоною, яку треба долати...
КОЛАЖ ЯК ОСМИСЛЕНА ГРА З ПРЕДМЕТАМИ
Анастасія з тендітної ніжної дівчинки перетворювалася на не менше тендітну, але сильну і красиву особу, котра сприймає світ відкрито й реагує на нього у різноманітних ситуаціях впевнено та креативно. Може зачарувати жіночною привабливістю та артистизмом, створивши, фотокомпозиції у вигляді поштових листівок, може живописно й колажно висловити думку про дуже інтимні, водночас історичні події в проекті «Сон Метелика. Heterocera», або детально зануритись у ритми місцевості й «уловити неповторність сонячного проміння в поєднанні з кольором, та знову пережити емоції відкриття» під час подорожей Україною (MEDITERRANEAN UKRAINE). А може дати конкретну фізичну відсіч як донька свого батька (одного з перших в Україні майстрів кунгфу), здобувши торік перше місце на чемпіонаті Європи з традиційного ушу в Тбілісі. Яка цілісна натура вимальовується, чи не так! Тепер стає зрозумілим, звідки така постава і стримана грація рухів та невимушених поз, а також упевненість у творчому висловлені й торуванні власного мистецького шляху.
Колаж як осмислена гра з предметами, елементами, смислами супроводжує Анастасію Подерв’янську все творче життя. Це провокативно-підступний вид творчості, адже здається, що зробити його дуже просто — головне зібрати до купи побільше елементів. Але художній твір тим і відрізняється від саморобки, що передбачає не лише ідею, навіть не тільки процес, а ще й майстерність, якість висловлення і, головне, результат, що містить непересічний цілісний образ.
Анастасія Подерв’янська творить власний космос, несподівано, а втім гармонійно поєднуючи нетрадиційні для живопису складові. Сполучення різнорідних за часом виникнення і технікою створення елементів, використаних у композиціях Анастасії Подерв’янської, таке природне, що усвідомлюєш незбагненну цілісність буття, здатного перетравити й поєднати у новому вислові чужорідні елементи. Врешті маємо все як у житті — коктейль, мікст, поєднання найнесподіванішого. Але оповідь та образи, народжені художником, чомусь гостро вражають і відкривають нові смисли тому, хто готовий не лише дивитися, а й побачити та замислитися.
ФІГУРАТИВНІ КАРТИНИ
Гострота враження, емоційна насиченість твору виникають поступово, обумовлені глибоко внутрішніми моментами та рухами в «житті» самих композицій, наповнених явними та прихованими смислами.
У проекті «Кантрі Хоррор» надзвичайно чутливо й гостро використано дитинно-наївне, первісне, а тому незамулене світовідчуття й душевні реакції людини, не відірваної від землі й природи ані тілом, ані душею, ані ментально. Ця якість виразно проявляється у незрівнянних текстах Георгія Булашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях», виданих 1909 року. Своєрідні «ілюстрації» Анастасії Подерв’янської до цієї книги, виконані в текстилі, стали потужною серією самоцінних картин, що переросли першоджерело, не поправши його, а чуйно доповнивши. Техніка виконання — авторська, колажна. Мислить живописно, а послуговується не фарбами, точніше, не лише фарбами, а більше кольоровими плямами, організованими елементами народної вишивки, орнаментами старовинного етнічного вбрання, мереживом ручного або фабричного плетіння, принтами, запозиченими з сучасного одягу чи декоративних тканин.
Наприклад, килим із блошиного ринку або плед із домашнього дивану чи верета з долівки гуцульської хати тут легко слугують основою картини. Живописці ще з часів епохи Відродження залюбки використовували імприматуру задля того, щоб сформувати кольорову гармонію майбутньої картини. В роботах Подерв’янської «імприматурою» стає основа з уже нанесеним рисунком, кольорами, сюжетними сценами та фактурою, слугуючи камертоном звучання всієї композиції та вібрацій глядацьких реакцій. Переосмислюючи кожен клаптик, кожен елемент чи деталь окремо, художниця надає їм нового забарвлення та завдання. Так картина набуває загальної смислової тональності, співзвучної змісту та емоційній гостроті задуму.
Колаж на межі ХХ і ХХІ століть став особливо популярним, звісно, багато у чому дякуючи як інформаційному буму в усіх галузях людського життя, так і надмірному виробництву, а ще появі нових матеріалів і технологій. Тому колаж як такий став надзвичайно різноманітним і розмаїтим. Анастасія Подерв’янська продовжує і розвиває лінію напівархівного, напівпобутового колажу, багатого за шарами заглиблення у смисли та час, властивого свого часу колажам Сергія Параджанова. Хтось утворює з текстильного ширвжиткового непотребу показові звалища й говорить про екологічну небезпеку, хтось — монтує декоративні панно, хтось вив’язує килими. Анастасія Подерв’янська утворює сюжетні фігуративні картини.
Молода художниця в кожній роботі проходить певний шлях занурення й оптимального виходу-виводу на поверхню полотна, непомітно проводячи увагу глядача через усі фази та щабелі власних відкриттів або можливих висловлювань. Ця така щира, ніби навіть наївна довіра глядачеві дуже допомагає художнику відкритися, бо ж мова завжди йде про сокровенне. Й користується Анастасія за для цього не трендовими мінімалістичними формулами, а розгорнутою душевною оповіддю, з акцентами й певним утаємниченням. Такі ось ностальгійно-душевні оповідки для дорослих, розгорнені як середньовічні хроніки або наче роман «Кантрі Хоррора», в іншій серії можуть нагадувати легку іронічну прозу, що приховує глибоку залюбленість у предмет («Пальто. Портрет»).
Об’єкти «Пальто. Портрет» (2017), вперше представлені в галереї WhiteWorl» демонструють копії найвідоміших творів визнаних світових знаменитостей, вишиті Анастасією Подерв’янською власноруч на пальтах, сконструйованих і пошитих модельєром Лілією Братусь. Виконати копію великого майстра уперше — то учнівство, потім — зухвальство, опісля — вже свідоме дослідження і діалог з Учителем, тим паче, якщо робити її іншими матеріалами, використовуючи несподівані техніки, приручаючи ідею, наповнюючи її новим змістом. Такі портрети вже й не портрети зовсім, а принада оку, захист, талісман володарки одягу, екзотика й ексцентричність. Досвід роботи театральним художником, зокрема зі створення костюмів для гротескних вистав батька Леся Подерв’янського, сповіщає «Пальто. Портретам» розкуту впевненість у декоруванні моделей, перетворює одяг на художній твір. Вийшла така собі колекція трохи гротескного haute couture. Втім, моделі haute couture переважно і бувають гротескними, бо використовують перебільшення заради акцентування ідеї.
Серія New Icon (2017) спільно з Тетяною Русецькою, показана у Voloshyn Gallery, демонструє відсторонено уважний погляд художниці на трансформацію функціонування у свідомості сучасника традиційної ікони, котра подеколи перетворюється з інструмента релігійного культу на просто оберег, картину, привласнюється володарем як прикраса, частина побуту і буденного життя, доповнюючись «неканонічними» текстами і зображеннями, коміксними написами й актуально сьогоденними сюжетними лініями.
«Пригоди у місті» (2018), вперше демонстровані у галереї «Триптих Арт», також виконані в текстилі з вишивкою власноруч. Сполучення несподівано різнорідних за часом виникнення і технікою створення елементів, використаних у композиціях А.Подерв’янської, таке природне, що усвідомлюєш незбагненну цілісність буття, здатного перетравити й поєднати у новому вислові чужорідні елементи. Врешті маємо коктейль, мікст, поєднання найнесподіванішого, що гостро вражають і відкривають нові смисли тому, хто готовий не лише дивитися, а й побачити та замислитися. Полотно «Ніжність», розміщене на обкладинці альбому, здається, виросло з цієї урбаністичної саги й започаткувало нову серію картин, яка визріває у задумах авторки.
Низьке і високе, наївне і професійне, глибоко-втаємничене і профанне — такий міцний коктейль композицій картин Анастасії Подерв’янської за уважного вживання, звісно, кружить голову. П’янієш без вина й ходиш очманілий від подиву, що торкнувся серцем чогось сокровенного...
Виставка діятиме до 20 червня.
