СІЗО, ШІЗО, ЄПКТ — ці абревіатури зараз на слуху в контексті теми українських політв’язнів на території Росії та анексованого Криму. Що сьогодні являє собою система виконання покарань у країнах колишнього СРСР і як у ній вижити, ми дізнались на лекції Олександра ГАТІЯТУЛЛІНА, експерта з пострадянської пенітенціарної сфери, монітора Національного превентивного механізму. Подія відбулась у рамках днів солідарності з «кримською четвіркою» — українськими політв’язнями Олександром Кольченком, Олегом Сенцовим, Геннадієм Афанасьєвим та Олексієм Чирнієм, абсурдно засудженими Росією за тероризм (кампанія підтримки триває по 4 червня). Далі — пряма мова Олександра Гатіятулліна.
ЗАТРИМАННЯ
— Усі пострадянські країни мають практично однакові установи виконання покарань. У СРСР існувала система колоній, яка, по суті, і залишилась на сьогодні. У Європі немає колоній, там тюремна система, покарання відбувають у камерах.
Якщо казати про «кримську четвірку», хлопців затримала Федеральна служба безпеки РФ, «оформила» їх і передала до слідчого ізолятору, який у Росії підпорядковується Федеральній службі виконання покарань. Коли людина потрапляє до СІЗО, це означає, що вона офіційно під слідством, підслідна, проти неї порушена кримінальна справа.
КАРАНТИН
— У слідчому ізоляторі людина спершу потрапляє до збірного відділення — боксів, інколи розрахованих на багато людей, інколи — на одну-дві особи. Максимум там можна пробути півдня. Тому бокси часто ніяк не обладнані — добре, якщо там є лавиці та туалети. Звідти людину переводять у так звану карантинну камеру.
У карантинній камері підслідний зазвичай перебуває одну-дві доби. За цей час з ним спілкується оперативник, який оцінює, куди помістити людину. Такого, щоб людина заїхала до камери СІЗО, і її одразу почали пресувати — немає. Раніше судимих садять до інших судимих, «першоходів», тих, хто вперше потрапив у ці стіни, до таких самих людей. Усі рівні.
«ІЗОЛЯТОР, ЯК ПЛАЦКАРТНИЙ ВАГОН»
— Приміщення СІЗО — це камерна система. Є «трійники» та загальні камери. Не розумію, чому «трійники» так назвали, бо зазвичай там чотири нари. У загальних камерах буває і десять, і 20 людей. Я бував у камері, де сиділо 100 людей. Це як плацкартний вагон, якщо у ньому закрити всі вікна, відкрити туалет і тиждень так їхати. У таких умовах люди перебувають від чотирьох місяців і далі, доки не осудять.
Умови перебування у СІЗО пострадянських країн погані. Деякі ізолятори побудовані ще у 1800-і роки. Пліснява на стінах і все таке. Тому ті, хто вже відбував покарання, намагаються швидше пройти етап слідства, щоб поїхати до колонії. Той, хто не знає, що буде у колонії, може затягувати слідство — знаю випадок, коли у СІЗО сиділи п’ять років.
КОНТАКТИ ЗАБОРОНЕНІ, АЛЕ МОЖЛИВІ
— Зв’язку з родичами у СІЗО, поки ти під слідством, немає. У принципі, можеш писати скільки завгодно листів, але вони нікуди не підуть. Телефонні розмови і короткі побачення заборонені. Як виняток — можна робити це з дозволу органу, за яким ти числишся. Хоча в Азербайджані, що вважається авторитарної країною, підслідний має право на коротке побачення раз на тиждень, два дзвінки на тиждень, листування. У російських тюрмах такого немає, але телефони є, записки передаються — це наслідки корумпованої системи, питання стосунків з персоналом.
Існує система міжкамерного зв’язку. Якщо є знайомі у СІЗО — їх легко знайти. Треба написати і відправити «пошукову маляву». Шляхи передачі — «дороги», продовбані у стінах дірки, або «коні», зв’язок з іншими камерами з зовнішньої сторони, за допомогою ниток. Записки циркулюють по всій тюрмі.
«РУЛЬ» І ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ
— Компроміс зі співкамерниками у СІЗО можна знайти завжди. Ніхто не пресуватиме людину, коли вона тільки заїхала. Перші три дні «новачок» ознайомлюється з порядком, йому розповідають правила поведінки. Наприклад, коли люди їдять за столом, ходити до туалету не можна. Обов’язково треба мити руки після туалету. От якщо не будеш дотримуватися правил, виникнуть проблеми.
Зазвичай у камері є «смотрящий», або «руль». Як правило, ця людина має зв’язки з оперативно-режимною частиною СІЗО. Вона слідкує за порядком у камері, всі записки передають через неї.
До речі, якщо людину садять у «трійник», це має насторожити. Значить, підслідного «розробляють». У «трійнику» ти весь час на виду, а у загальній камері набагато простіше бути непомітним.
«ГОЛОДУВАННЯ ЧАСТО ЛИШЕ ШКОДИТЬ В’ЯЗНЮ»
— Для порушників у СІЗО є карцери. Туди людину можуть запроторити за все, що завгодно, на термін до десяти діб. Коли ти потрапив у цю систему, у тебе фактично немає прав. Так, є правила внутрішнього розпорядку, але реальних — немає. І неважливо, кримінальник ти або політичний в’язень.
У Росії є громадські спостережні комісії, які перевіряють умови утримання людей у місцях позбавлення волі. Але скільки туди не ходи, все одно правила встановлюють тюремники. Хтось може різати вени, оголошувати голодування. Але часто від цього — лише шкода для організму в’язня. Якщо хтось голодує, його годуватимуть насильно, поживною сумішшю через трубочки.
ЯК СКАРЖИТИСЬ
— Раз на тиждень до СІЗО приходить начальник установи. Якщо є серйозні проблеми, можна звернутися зі скаргою до нього. Щоранку і щовечора у камері проходить перевірка — можна під час неї звернутись до контролерів. Не факт, що ця заява кудись піде, але потім можна сказати начальнику, що є заява, на яку ніхто не реагує.
Можна «вигнати скаргу» через волю, наприклад, через корумпованого контролера або адвоката. Але якщо за цією скаргою приїде перевірка, ніколи не треба зізнаватись, що відправили її нелегальним шляхом — інакше одразу чекає дисциплінарне стягнення, карцер.
БАРАКИ І КАМЕРИ
— Поки людина під слідством, її доля невизначена. Періодично її висмикують на слідчі дії. Справу передають до суду, потім — вирок і, якщо це ув’язнення, етапування до колонії.
За старою градацією є колонії загального, суворого та особливого режиму. Зараз з метою гуманізації системи їх перейменовують на колонії мінімального, середнього та максимального рівня безпеки. Колонії з максимальним рівнем безпеки — це таборова і камерна системи, інші — таборова, приміщення барачного типу.
«У КОЛОНІЇ В’ЯЗЕНЬ МАЄ БІЛЬШЕ ПРАВ, НІЖ У СІЗО»
— У СІЗО підслідний має право на годину прогулянки на день. У колонії на повітрі можна проводити хоч весь день, тільки вночі заходити до кубрику і спати — якщо не відправляють працювати. В Україні праця — вже тільки право, а не обов’язок. Втім, інколи адміністрація колонії може цим зловживати і відправляти в’язнів на роботи, при чому важкі. Наприклад, довбати граніт. Бруківку для мостових у тому ж Києві робили засуджені.
Взагалі у колонії людина має більше прав, ніж у СІЗО. Зазвичай раз на місяць є право на коротке побачення, що триває кілька годин, раз на півроку — на довге, тривалістю три дні. Можна телефонувати, листуватись, але листи проходять цензуру. Можна отримувати передачі — як, до речі, і в СІЗО. Зазвичай це дозволено робити раз на два тижні, вага — до 15 кілограмів. У передачі треба класти сигарети, навіть якщо людина не палить, бо це — валюта, чай і продукти, що не псуються і не потребують приготування. Обов’язково треба передавати кип’ятильник, добре навіть класти його у кожну передачу, бо проводка у таких закладах погана, кип’ятильники постійно «згоряють».
У колонії зазвичай повинні видавати матрац, подушку, ковдру, постільну білизну, ложку, кружку і миску, але в силу убогості системи добре, якщо видають матрац та подушку. Інше передають родичі та знайомі.
СИСТЕМА ПОКАРАНЬ ЗА «ПОГАНУ ПОВЕДІНКУ»
— Адміністрація з легкістю навішає на тебе купу порушень, якщо ти — бунтар. Можуть оголосити догану або помістити у дисциплінарний ізолятор. У колонії в ізолятор можуть відправити на термін до 15 діб. У цьому приміщенні вдень не можна лежати, ліжко пристібається. По суті, вдень ти просто ходиш туди-сюди. Курити не можна, чай варити не можна, читати — також, тільки інколи в ізоляторі залишають Біблію.
Якщо засуджений двічі був у дисциплінарному ізоляторі, за третє порушення його можуть перевести в приміщення камерного типу — на термін до шести місяців. Там також не можна спати вдень, але дозволено курити, грати у настільні ігри та читати — що принесуть з бібліотеки колонії.
Якщо людина відстоює свої права далі, її можуть приговорити до тюремного ув’язнення. Відкрити кримінальне провадження через злісне порушення порядку відбування покарання і перевести до тюрми, установи з максимальним рівнем безпеки.
ПОБОЇ ФІКСУЮТЬ, АЛЕ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕ ПРОВОДЯТЬ
— Електричний струм та інші способи катування зазвичай застосовують представники міністерства внутрішніх справ. Роблять це, щоб людина сама зізналась у злочинах. Коли людина потрапляє до установ системи виконання покарань, її оглядають на предмет тілесних ушкоджень. Пенітенціарна служба підпорядковується міністерству юстиції, тому якщо її представники виявляють побої, повідомляють про це в прокуратуру, щоб зняти з себе відповідальність. Щоправда, потім кримінальні провадження зазвичай не відкривають, але фіксація побоїв може знадобитися для Європейського суду з прав людини.
Оперативна служба СІЗО «попрацює» над людиною, тільки якщо на ній загострена увага. Працівники ізолятору можуть діяти через інших підслідних. Раніше в ізоляторах могли проводити навчання спецназівці: залітають вони до камери, стріляють холостими патронами у повітря, лупцюють всіх палками. Але останнім часом у пострадянських країнах такого майже немає, зокрема в Україні. Взагалі, коли казати про систему виконання покарань, узагальнювати не можна.
«ДІЛЯНКУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЩЕ ТРЕБА ЗАСЛУЖИТИ»
— За три місяці до звільнення з в’язнем мають працювати психологи колонії, проводити заняття, де пояснювати, як працевлаштуватися, написати резюме тощо. Є ділянки ресоціалізації, куди мають поміщати тих, хто готується до звільнення. Зазвичай ці ділянки виносять за межі колонії, там люди працюють на господарське забезпечення установи. Але насправді нічого цього не робиться. Просто дізнаються, куди людина піде на волі, і пишуть про це у довідці про звільнення. Потрапити на ділянку ресоціалізації — це ще треба заслужити.
Для в’язня дуже важливо підтримувати соціальні зв’язки. Неважливо, скільки сидить людина, але допомога може бути елементарна: відправити листа, передати пачку чаю або сигарет. Після звільнення треба мінімум півроку для адаптації — це доведено науково. Життя швидко змінюється, а у місцях позбавлення волі все, як правило, консервується. Так, в українських установах виконання покарань тільки зараз з’являється інтернет. Тож закликаю усіх писати листи нашим політв’язням.
