Цього тижня Президент Петро Порошенко оголосив про те, що в недовгій перспективі цілком реальне об’єднання українських церков у єдину Українську Православну Церкву. Парламент у четвер 268-ма голосами підтримав пропозицію Президента звернутися до Вселенського Патріарха Варфоломія з проханням про надання автокефалії православній церкві в Україні (Томос) та визнати нечинним акт анексії Київської Митрополїї Московським Патріархатом 1686 року. Проти такого рішення виступили здебільшого депутати з «Опозиційного блоку». Голова фракції Юрій Бойко звинуватив Президента у втручанні у церковні справи, а присутні депутати від «Опоблоку» вийшли до трибуни. В принципі така поведінка колишніх «регіоналів» досить очікувана, адже не секрет, що проросійська риторика цих депутатів цілком співпадає з інтересами Московського Патріархату в Україні. Священики останнього в свій час були навіть помічені в агітації за Януковича в храмах сходу України.
Перед тим як виступити в парламенті Порошенко зустрівся з предстоятелями православних церков. Патріарх Філарет від імені церкви Київського Патріархату та Митрополит Макарій від української автокефалії вручили Президентові звернення до Варфоломія з проханням визнати незалежність української церкви. А вже перед самим голосуванням у парламенті Петро Порошенко звернувся до депутатів із промовою, в якій розповів, що діалог між представниками держави та Константинопольською Патріархією тривав кілька років і зараз настав сприятливий момент для отримання автокефалії УПЦ. Зокрема він заявив, що «усі помісні церкви були визнані шляхом залучення держави до цього процесу. Такою є вимога Константинополя». Також Голова держави нагадав, що «православ’я прийшло до Україну саме з Царгорода, та саме від нас поширилося на Залісся, де необачливо українські князі заснували Москву». Ці слова викликали особливий резонанс.
Заява та кроки Президента в цьому напрямі, з одного боку, вселили надію у вірян в те, що нарешті українські церкви стануть єдиним цілісним організмом, а з іншого — викликали сумніви в доцільності та реальності такого об’єднання. Безумовно, з давніх часів церковні питання, попри формальну диференціацію з державою, все одно мають політичний відтінок. За радянських часів церква тим паче стала частиною державної системи. Самі священики визнають, що відтоді спецслужби мали величезний вплив на церковні справи та відповідні призначення. Імперська політика Москви в унісон співпадала з експансією Московського Патріархату, яка не припинилась і після здобуття Україною незалежності. Ба більше, священики саме Московського Патріархату на сході України та в українському Криму брали активну участь у розхитуванні ситуації та проросійській пропаганді. Таким чином, в Україні чітко намітився розрив не стільки по віросповіданню, скільки по ставленню вірян та священиків до держави Україна. Після того, як РФ розпочала активну пропагандистську та військову агресію проти України питання ролі церкви ще більше посилилось, а проблема об’єднання українських церков, можна сказати, стала завданням на рівні національної безпеки.
