Третя вистава режисера Максима Голенка у репертуарі Національної Оперети – після «Білої ворони» та «Пеніти. Опери» – запрошує глядачів до нового осмислення одвічного конфлікту «Заздрість і Талант», найпоказовішими учасниками якого були Моцарт і Сальєрі. Відголоски цього протистояння, як переконує історія, невпинно поширюються у часі, просторі, ментальності нових поколінь… У результаті чого руйнуються долі і… вкотре утверджується беззаперечна істина: талант обов’язково переможе.
Над «Амадеусом» команда вистави працювала швидко і довго водночас: з ідеєю поставити п’єсу Пітера Шеффера Максим Голенко жив останні кілька років, а репетиційний період тривав усього близько двох місяців. Запрошення на головні ролі отримали актор Молодого театру Марк Дробот (Сальєрі) та його колега Дмитро Вівчарюк (Моцарт), який представляє трупу Національної Оперети і має у своєму активі кілька вистав поза межами рідної сцени (зокрема, «Кицюня» та «Механічний апельсин» у Дикому театрі, до речі, також у постановці Голенка). Максимальна довіра до цих двох акторів від режисера на анонсовій пресконференції прозвучала у такому формулюванні: «Не знаю, хто у Києві зіграв би ці ролі краще, ніж Марк та Дмитро». Балетмейстер-постановник – Максим Булгаков, у співпраці з яким Голенко випустив близько десяти вистав у різних театрах. Автор сценографії – Володимир Карашевський, який уже мав досвід роботи із цим наративом (як художник працював над спектаклем про Моцарта і Сальєрі з режисером Валерієм Пацуновим). І саме художнє вирішення простору задає тональність цій виставі: сцена з величезними спущеними на підлогу люстрами-канделябрами перетікає у обрамлений свічками партер, магія театру наповнює повітря і оповиває відразу ж, як тільки публіка переступає поріг глядачевої зали.
У протилежних умовних кутах умовного рингу – два суперники різних «вагових категорій», якщо вираховувати ці показники в площині моралі, таланту і загальнолюдських цінностей. Заздрісний, пихатий і бездарний Сальєрі проти наївного, недалекоглядного, простакуватого і геніального Моцарта. Вистава починається монологом придворного композитора, котрий, поступово звільняючись від лахміття сірого і вбогого, постає перед публікою самовпевненим франтом, який за рівнем нарцисизму дасть фору найтитулованішим особам королівського двору. Амадей, навпаки, з’являється на сцені стрімко, легко, природно, без жодного натяку на позерство. Одним із показових моментів цього протистояння стала сцена, в якій примітивний реп-самозвеличення Сальєрі, під час виконання якого автор шаленів від самозакоханості у променях софітів, Моцарт невимушено, між іншим перетворює на хіт, стираючи, мов ластиком, какофонію свого колеги: «музика – це легко…» . Компліменти Сальєрі на адресу Амадея звучать ніби й достовірно, але реакція Моцарта, коли він ухиляється від них, мов від плювків, більш ніж зрозуміла… Щоправда, цей інстинкт самозбереження так і не поширився на значно серйозніші речі, які, можливо, позитивно вплинули б на його життя. Геній – що з нього взяти… «Моцарт – космічний, імпульсивний, дитиноподібний, з відкритим розумінням реальності чи нереальності, чесний, наївний», - після вистави із цими словами Дмитра Вівчарюка і його трактування свого героя на сцені можна погодитися без жодних сумнівів.
Віддаючи належне злагодженому і переконливому акторському дуету Дробот - Вівчарюк, варто також відзначити цікаві роботи Олени Арбузової, Олександра Харламова, Сергія Яцука та інших виконавців, які були на сцені єдиним цілим.
«Амадеус» - це синтез жанрів і прояв неабиякої творчої сміливості, особливо якщо зважити на те, що багаторічні шанувальники оперети вже звикли до певного стилю і мови, характерних для цього виду театрального мистецтва. Можливо, не всі метафори, закодовані режисером, знайдуть відгук у серці кожного глядача, але об’єднуючим моментом для всіх по обидва боки рампи став, звісно ж, «Реквієм».
Одним із приємних бонусів для глядачів вистави став буклет, надрукований спеціально до цієї прем’єри. В якому зібрані роботи конкурсу плакатів «Амадеус», у якому взяли участь студенти факультету графічного дизайну і реклами Київського національного університету культури і мистецтв. Переміг плакат студентки 1 курсу Євгенії Березнєвої, яка прикрасила обкладинку проєкту, але кожна із понад двадцяти афіш заслуговує щирих компліментів на адресу майбутніх художників.
Наступні покази вистави відбудуться вже після Різдвяно - Новорічних свят – 29 і 30 січня.
