Доводиться визнати, що незагойні рани XX сторіччя потребують особливого лікування, а отже, й глибинного осмислення. Проте, залишаючись залежним, не можна мислити по-справжньому. А людина ніяк не «вилупиться з личинки», «відчуваючи себе в коконі свого «я» куди затишніше, ніж у безпритульних...