Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Світлана Ференець

Twitter Username: 
@

Статті автора

07.03.2006 - 00:00
7 березня Випав сніг. На дерева, криниці, дахи. Але в хаті не холодно. Бо під білою шубою. Ось і чайник скипів. Ложка духмяного меду над паруючим кухликом, як ладанка: від неї сходить тонкий аромат. Раптовий спогад про літо затишно вписується в інтер'єр зими. Дорога на Полтаву. Обіч траси — медові...
28.02.2006 - 00:00
28 лютого Будували ми хату. Кажу сусіду-пічнику: «Постав мені пічечку. Невеличку, а я її берегтиму, білитиму». «Та що Ви, їй Богу! — конозиться сусіда. — Люди просять «Розбери, Іване, піч, бо не модно». «А мені постав», — не відступаюся я. І ось вона, пічечка, в новій хаті — зовсім не зайва. Треба...
04.02.2006 - 00:00
4 лютого Черговий раз чергова надія. Тепер уже на пільги дітям війни. І ходять по сільрадах бабусі — дізнатися, як то воно буде, які документи нести. Тричі була я. «Чекайте. Поки нема розпоряджень із району». Оте чекання таке гірке, як і далекий спомин. Якось в одному з фронтових листів тато...
01.02.2006 - 00:00
1 лютого Місто не спало. Сміялося тисячами освітлених вікон. Вовтузилося між вечірніми зорями і вуличними ліхтарями. Як сильний незграбний звір. Немов живу істоту його також бентежила та святкова ніч, яка вже почалася, але ще не настоялася на хмелі очікування, не зітхнула дзвоном дванадцятої години...
24.11.2005 - 00:00
24 листопада Ранок. Проводжаю чоловіка на роботу. «Ось бутерброд, ось пігулки». За звичкою озирається на вікно. Я лагідно махаю йому рукою. Й кажу сама собі: «Вже зовсім сивий мій голубок...» Знову ми звабилися на чиюсь чергову обіцянку, буцімто попрацюєш місяць за спеціальністю, матимеш надбавку...
19.11.2005 - 00:00
19 листопада «Кожне сільце має своє слівце» — стверджує народна приказка. А я думаю: у моєму селі на кожнім кутку щодня таке «намисто» із тих слів в’яжеться! Столичним гумористам на заздрість. Ну ось хоча б про «зеленого змія». Сидить Павло на призьбі після чарчини. І так любо йому, що довкруж тихо...
17.11.2005 - 00:00
17 листопада І все було, як завжди: рясно падали яблука, які треба було б збирати і думати, що з ними робити далі. Сусідські діти буцали патиками по моєму дереву, щоб збити іще зелені горіхи. А от же не все було, як завжди. На сусідському подвір’ї, хоч і гамірно, хоч і дітлашні з усієї вулиці, а не...
08.11.2005 - 00:00
8 листопада У мене свічечка завжди напоготові — стоїть у кухлику з квасолею. Коли лампочка погасне (а це в селі відбувається завжди раптово), простягну руку до підвіконня і ось воно, рятівне джерельце світла. Та я не поспішаю черкати сірником. Спостерігаю за мінливими тінями на фіранках. То...
03.11.2005 - 00:00
3 листопада Сиджу в кріслі напроти вікна. За ним — дві яблуньки. На одній кілька червоних, на іншій кілька жовтих яблук. Бува, навідається сусідка і вкотре нагадає: «Отам яблука зосталися. Бачили?» «Та хай висять», кажу ніби й байдуже, а в душі щось сколихнеться теплою радістю. То усміхається до...
02.11.2005 - 00:00
2 листопада І все було, як завжди: рясно падали яблука, які треба було б збирати і думати, що з ними робити далі, бо вже всього понаварювали з них; сусідські діти по черзі йшли зі школи й так само по черзі буцали патиками по моєму дереву, щоб збити іще зелені горіхи; дядьки котили велосипедами...